Я так люблю ніч.
За свободу в діях,
За втому, яка, на диво, приємна.
За раптову щирість.
За музику в навушниках,
Якій ніхто не може завадити.
За думи - такі заплутані та важкі,
Але щирі, правдиві.
За слова, які ми промовляємо саме вночі.
За ті самі зізнання:
У правді, брехні, любові.
За те саме ніжне «люблю тебе»,
Яке ми можемо почути лише, як сонце зайде,
Лише, як місто засне,
Лише, як усі впадуть ніби в сплячку.
І в той момент ніби існуватимемо лише ми.
Ми - і нікого більше, нікого зайвого.
І це так дивно, наскільки ми щирі вночі,
Ми ніби загорнулися в нічну магію,
Яка змушує покохати тебе ще більше.
І я так люблю ніч,
За наші спільні миті, які вже ніколи не повернеш…
