Ти помер. Тебе немає. Ти ніщо. Тепер ти теплишся лише на задвірках пам'яті колись близьких тобі людей. Насправді, ти запис на жорсткому диску. Спогади про тебе – це логи взаємодій із тобою-живим. Ти впевнений у тому, що хоч хтось запам'ятає твоє обличчя у найдрібніших подробицях? Ні? Згоден, тому, в більшості випадків, у розумах людей ти виглядатимеш як фігурка з побитим скіном без рендеру. Риси твого обличчя будуть згладженими, колір твоїх очей буде тьмяним, волосся утворюватиме суцільний масив цифр. Ти нуль чи одиниця?
Зараз я звертаюся до тебе безпосередньо через нотатки Google Keep, використовую закодовані символи. Потім цей текст я закину в MS Word, відредагую і згодую нотаткам в Telegram, перечитаю і, можливо, опублікую, якщо не вирішу, що він настільки лайновий, як твоє становище зараз. Я звертаюся до тебе, Ти нуль чи одиниця?
Методом примітивного уявлення та філологічних мастурбацій я створив приміщення, всередині якого ти сидиш. Ти спантеличений, ти збентежений, контужений, пригнічений і, можливо, трохи голодний. Не хвилюйся, останнє, що ти пам'ятаєш: кришка труни, яка неминуче летить до тебе. Чорний прямокутник смерті! Затримай дихання, починає заколисувати, може знудити! Досить блювати, це лише твоя смерть. Ти нуль чи одиниця?
Мати пам'ятає, як уперше побачила твоє брудне, перемазане навколоплідною рідиною обличчя. Вона пам'ятає обличчя чи образ обличчя? Справжнє чи уявне? Ти ріс на її очах, набирався досвіду, читав книжки, ускладнював кодування інформації у своїй голові, ти пам'ятаєш перше, сказане тобою слово? Ти нуль чи одиниця? Нуль? Одиниця?
101010001101010110101010101010101000100101001010010101010010
Голова ще паморочиться? Ти помер, не забувай. Це лише залишковий кеш, далі лише темрява! Тебе немає. Ти навіть не пшик на тілі світу. Ти відчував, як вмирають клітини всередині тебе? Як мітохондрії всередині скушкіруються, як лопаються ядра та АТФ-конструкції. Може ти X чи Y? Або нуль та одиниця? Ти 0 чи 1?
101010010101010100101010101001010100101010101001010000010100
Що далі? Не напружуй свій мозок! Скільки твої рідні зберігатимуть у пам'яті твій образ? Ти знайдеш Цифрове Безсмертя? Пам'ятай, ми в кімнаті. Чотири стіни, стеля та підлога. Суцільний масив, без вікон та дверей. Навіть стільця немає, ти стоїш у Т-pose. Зручно? Ти хоч щось відчуваєш? Хоч щось? Це сльози? Це біль? Твоє життя закінчилося. Ти одиниця? Ти нуль?
Згадуй! Кімната, куб, блядські полігони. Камера спрямована на тебе, світло налаштоване, сцена готова. Скажи мені, що буде далі? Ти зможеш вийти? Залишити цю кімнату? Двері відкриті? Я не поставив характеристику дверей? Це ти називаєш безсмертям? Ти уривок чийогось життя. Ти нуль чи одиниця?
Я ставлю тобі це запитання кілька вічностей. Ти не даєш відповіді. Я змушую тебе реагувати фізіологічно: Ти б'єшся в істериці і періодично блюєш. Що не так? Чи не задана команда? Вийди з кімнати! Дізнайся, що чекає на тебе далі! Будь мужній чи жіночний, відчини двері, поверни блядську дверну ручку та йди, Сину мій! Далі лише забуття серед цифр, далі лише забуття серед логінів та паролів, історії браузера та сміттєвого кешу у твоєму телефоні. Що ти залишив по собі? Ти нуль чи одиниця?
Який масив інформації ти залишив про себе у розумах живих? Ти був гарною істотою? Ти схвалений буттям? Ти 000000000000000010010101010101010101010100101001010100101010010101010010101010101111110110101100? Досить! Я знаю шлях, я проведу тебе, мужися Тінь, Лімб близький як ніколи! Просто:
> create ~gate -> &door
> set property *front &room to &door
> set property *back &void to &door
> invoke *instantiate in &door
> locate ~person at &room -> $record
>>> record of person found
> invoke *enter in &door with $record
>>> this opersation is not save. Continue Y N?
> y
>>> processing...
>>> data erased
Спочивай з 11010000 10011100 11010000 10111000 11010001 10000000 11010000 10111110 11010000 10111100.
