Про мітинги

Сьогодні 18 липня 2026 року. Третій день в Україні йдуть багатотисячні протести, тому, варто все ж таки розібратись із усією ситуацією.
         Почнімо з передумов. Мало хто згадує, що Федоров є частиною так званого «технократичного клану» разом зі Стерненком, Драпатим, Малюком та іншими, який почав формуватись із початком діджиталізації в Україні з 2017-2018 (але найбільший розмах він отримав з 2020-х). Попередником його був так званий «банкірський» клан, центральну роль в якому відігравав Віктор Ющенко та його команда. «Технократи» разом і з раніше «київськими» став формуватися як замінник «дніпропетровським», які після Революції Гідности остаточно втратили свій вплив. Завдяки розвитку технологій, особливо під час пандемії ковіду, вплив технократів став зростати, що не могло не позначитись на відносинах із цивільними урядовими та військовими установами. І якщо з КабМіном та Верховною Радою справи йшли доволі таки добре (згадаймо створення та поширення «Дії»), то у військовому плані – не дуже. Причина тому – протиріччя у самій армії між реформаторами (такими як Залужний і той же Драпатий, Ярош з іншими) та прихильниками старої совєтської військової системи (Содоль, Сирський і т.д). Реформатори підтримували технократів у контексті цифровізації армії, хоч вона на той час і відбувалась доволі повільно. Одначе це дало можливість українській армії частково підготуватись до вторгнення та забезпечити дещо кращу якість техніки, порівняно з московитами. З початком ж повномасштабного вторгнення, «технологізація» дійшла і до ключового – FPV-дронів. Саме вони спричинили перехід війни на нову фазу та в нові форми, дрони змінили саму концепцію бойових дій, довівши свою ефективність. Це не надто вписувалось в концепцію війни зі сторони прихильників «совків», але на той час поки ситуація була доволі збалансованою. Все почало змінюватись із початком Таврійського контрнаступу. На нього всі робили велику надію, але через багато тактичних помилок та розпіарення самої операції – усе пішло шкереберть. Після цього в Офісі Президента почали схилятись до совків. Це не означає, що від реформаторів повністю відмовились, але їм надали можливості ТАКТИЧНІ, а совкам – СТРАТЕГІЧНІ, але все ще трималось у доволі таки стабільному вигляді. Через це 2024 рік ознаменувався своєрідним балансом (Курська операція, зупинка московитів у Харківській області тощо). Здавалось би, що все йде пречудово. І так було приблизно 1,5 роки. Ситуація почала змінюватись приблизно восени 2025 року, коли через нове погіршення відносин зі США вже в який раз постало питання про автаркію в контексті власного військового виробництва (зокрема дронів та ракет). Також накопичились уже раніші проблеми в контексті мобілізації та поводження з особовим складом, спричинені совєтською методикою ведення бою там, куди реформатори ще не «дібрались». Найкращий варіант в контексті військової автаркії запропонував Михайло Федоров, і, підозрюю також і з Денисом Штілерманом та Сергієм Стерненком за підтримки великого бізнесу, в тому числі і закордонного. Треба зазначити, що після «Міндічгейту» в листопаді – грудні 2025 року, перед Зеленським постала проблема «оновлення» кадрів, і йому потрібно було знайти людей, які ще ніде не «засвітились». Таким і став Федоров. Хоча він і був із президентом уже давно, та все ж мав честь не бути учасником корупційних схем, як деякі необачні друзі Зе (і сам Володимир Олександрович у тому числі). Але щоб не зіштовхнутись із опором «старого» клану, було вирішено звільнити Василя Малюка з посади голови СБУ для своєрідного «балансу». До липня ситуація була натягнутою, але відносно спокійною, поки не сталось одне АЛЕ. Ім’я йому – викриття корупційних схем серед вищого військового командування та закупівлі озброєнь. Почала повторюватись ситуація, що була рік тому з НАБУ і САП, коли ситуація з розкриттям відмивання коштів (попри всі мінуси обох держорганів) мала би дійти до фіналу, який вирішили відтермінувати законопроєктом 12414. Так само і тут, коли справа вже доходила до кінця – було вирішено «перезапустити» весь КабМін (там свої нюанси, пов’язані з тиском правих організацій на владу через створення Пантеону, марш за традиції та інше) від «нелояльних» елементів з кінцевою метою – призначити Ігоря Клименка, як «свого» на посаду міністра оборони. Як ми всі знаємо реалізація почалась 15 липня (як же символічно). І попри все, Федоров на пресконференції наступного дня доволі щиро все роз’яснив, а згодом почали підключатись і його заступники, радники, потім й інші військові. Через це у прямий конфлікт з владою вступила громадськість і вже зранку почались поодинокі слабкоорганізовані протести по всій державі за участю, подекуди, ветеранів. Ситуація була відносно безпечною для Сирського та особисто Зеленського всього на всього пів дня. Уже 17 числа про самого ж Сирського, Зе почали активно заявляти військові та виходити на мітинги разом із цивільними. Квінтесенцією став вечір того ж дня. Нація почала себе проявляти знову. І як це в нас вже було не один раз – через своєрідне дисиденство. Хоч у нас і далеко не тоталітарна держава (інакше я б і сам зараз був би в тюрмі), але ліберальна ідеологічна основа нашої влади дає про себе знати. Розуміючи, що ситуація стає катастрофічною, почались непрямі (як це і є за сучасного лібералізму) репресії проти військових, спрямовані на їхню деморалізацію та приглушення їхньої волі. Це значно відрізняється від того, що було у нас рік тому, адже тоді навіть такі репресії не застосовували, хотіли просто пропагандою все «залатати». Цього разу таке не вийшло. Продовжуються репресії та догани і зараз, і нажаль, будуть відбуватись ще деякий час, поки ми остаточно не дотиснемо цих божевільних клоунів. Та завдяки протестам з’явились позитивні моменти, такі як потенційна відставка Сирського, підвищення «Флеша» та пошук компромісів. Зрозумійте одне – якби не громадськість та, власне, військові, то і Клименка призначили б, і цілі «совків» розширились би, через що ситуація з особовим складом та мобілізацією стала б набагато гірше. Саме тому ми повинні давити на нашого преЗЕдента настільки, наскільки це впринципі можливо в умовах війни за існування. Суспільство вийшло на мітинг для того, аби мирно вирішити проблеми, через які саме існування нашої держави стає під питання. І справа тут навіть не у Федорові, все криється в людській гідности і честі. Якщо ви готові йти попри тиск, можете проявити себе частиною НАЦІЇ, то ви повинні долучатись до змін, ви повинні зупинити радянський союз зі сторони частини командування армії та ліберальну толерастію зі сторони цивільних урядових установ. Лише так ми зможемо створити передумови для вже майбутніх післявоєнних докорінних змін. Занадто довго націоналісти знаходились в тіні, занадто довго мовчання було нормальним. Тож: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая!»…